Українська література, 7 клас. 12.05.2020

Тема: Ліризм поезій А. Малишка. Його пісня "Вчителька"

Андрій Самійлович Малишко народився на Київщині в бідній сім’ї шевця. Змалку йому довелося працювати, допомагати батькам. Після закінчення школи навчався в Київському інституті народної освіти, потім учителював, служив в армії, працював у редакціях газет на Харківщині. Та основним його покликанням була поезія, що заронилася в душу ще з маминої колискової. Під час Другої світової війни Андрій Малишко був військовим кореспондентом, про війну знав не з розповідей. Найвизначніші його твори воєнної доби — поема «Прометей», збірка «Україно моя».

У поезіях повоєнних років поет порушує відвічні морально-етичні проблеми, намагається осмислити сенс буття. Про це свідчать назви його збірок: «Що записано мною», «Полудень віку» та ін., за які А. Малишко отримав дві найвищі літературні державні нагороди.

Андрія Малишка називають поетом-піснярем. Найкращою з-поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, у повному розумінні слова народною піснею, якій судилися довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Пісню перекладено 35 мовами світу. Вірш «Пісня про рушник» уміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959). Написана пісня 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор Петро Майборода написав музику до вірша поета. Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний.

Аналіз вірша «Пісня про рушник» Андрія Малишка

«Пісня про рушник» 

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

                                         (А. Малишко)

Рід літератури: лірика.

Жанр: вірш.

Вид лірики: філософська.

Тема: розповідь ліричного героя-сина про материнську любов, гімн материнству.

Ідея: уславлення материнської любові, заклик шанобливо ставитись до матерів. 

Основна думка: материнський рушник для дитини — щастя, доля, любов. 

Епітети: далека дорога, солов'їні гаї, незрадлива ласкава усмішка, засмучені очі, очі хороші, тихім шелесті. 

Персоніфікація: "цвіте доріжка,... луги,... гаї,... усмішка,... очі", "щебетання дібров", "оживе... дитинство, й розлука, і вірна любов".

Порівняння: "простелю, наче долю".

Звертання: «Рідна мати моя».

Рефрен: " І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя... ", " І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші...", " І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука...".

Анафора: "І ...".

Образ-символ: рушник (оберіг родини), дорога (життєва дорога), мати (любов, турбота), очі (дзеркало душі), діброви (рідна земля).

Віршовий розмір: чотиристопний анапест 

Строфа: чотиривірш (катрен) із двовіршем (рефреном, або приспівом). 

Кількість строф: три по чотири, три по 2

Римування: перехресне (абаб)

Поезія А. Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю…» живе в народі також як пісня під назвою «Стежина» (музика П. Майбороди). Усі сходяться на тому, що це — перлина української літератури, шедевр поета-патріота. Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Малишка, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» створена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до смерті поета. Це останній відомий твір Андрія Малишка, його лебедина пісня.

Аналіз вірша «Чому сказати, й сам не знаю…» Андрія Малишка (тема, головна думка, ідея, художні засоби)

«ЧОМУ СКАЗАТИ, Й САМ НЕ ЗНАЮ …» 

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Дощами мита-перемита,

Дощами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

                   (8 люте 1970)

Тема: поетична розповідь про стежину в рідному краю до рідної оселі

Головна думка: «живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю»

Ідея: уславлення любові до рідної землі

Жанр: пісня

Художні засоби

Епітети: «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», «ревний біль», «ревний жаль».

Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».

Метафора: «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»

Повтори (рефрен, приспів): «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт».

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Дощами …»

Повтори (тавтологія): «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».

Кількість строф: чотири

Вид строфи: катрен (чотиривірш)

Рими: знаю – краю, літ – воріт, виднокрузі – лузі, обніма – нема, цвіт – воріт, перемита – літа, даль – жаль

Стежина від рідного дому виводить людину на широкий життєвий шлях. Нема їй ні кінця ні краю, бо на зміну одним поколінням приходять інші. І для кожного ця дорога своя. Якою буде вона та де проляже, залежить від любові до рідного краю. Пам’ять про батьківську турботу та дитинство назавжди залишає почуття вдячності рідному дому, отчому порогу.

Для самого автора стежина – це зв'язок з рідною домівкою, батьківщиною. 

Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всім учителям за їхню нелегку працю. Й досі звучить вона під час шкільних свят. Існує легенда, що вірш написаний за реальними подіями. Нібито повернувшись після війни в рідну школу, А. Малишко не впізнав улюбленої вчительки: ця ще не стара жінка виявилась сивою. Поет дізнався, що на фронті загинув її чоловік, а два сини-близнюки підірвали себе гранатою, щоб не здатись живими в руки ворогів. Від таких страшних життєвих трагедій вчитель-ка не втратила природної доброти, педагогічного хисту, перелила свою любов на чужих діток. Автор схиляється перед героїнею, називає її єдиною порадницею, зорею, дякує за невтомну працю:

Знов щебече юнь і цвіте трава,
Пізнаю тебе в постаті несхилій,
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя На Вкраїні милій!

Аналіз вірша «Вчителька» Андрія Малишка (тема, головна думка, ідея, художні засоби)

ВЧИТЕЛЬКА

Сонечко встає, і в росі трава,

Біля школи в нас зацвітають віти.

Вчителько моя, зоре світова,

Де тебе питать?

Де тебе зустріти?

На столі лежать зошитки малі,

І роботи час проганяє втому.

І летять-летять в небі журавлі,

І дзвенить дзвінок

Хлопчику малому.

Скільки підросло й полетіло нас

В молодій весні, в колосистім полі,

А у тебе знов та ж доріжка в клас,

Той же явір наш

Під вікном у школі.

Двох синів твоїх узяли фронти,

Бо на рідний край впала чорна злива.

В партизанську ніч посивіла ти,

Як в тяжкий мороз

Непожата нива.

Знов щебече юнь і цвіте трава,

Пізнаю тебе в постаті несхилій.

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя

На Вкраїні милій!

Тема: вдячний спогад про вчительку, яка відіграє значну роль у формуванні особистості

Головна думка: «Вчителько моя, зоре світова, раднице моя на Вкраїні милій!»

Ідея: уславлення учителя – людини, яка допомагає молодому поколінню пізнавати світ та реалізувати себе як особистість

Жанр: пісня

Збірка: «Полудень віку» (1960 р.)

Художні засоби

Епітети: «зоре світова», «зошитки малі», «молодій весні», «колосистім полі», «чорна злива», «тяжкий мороз», «непожата нива», «постаті несхилій».

Сталі епітети: «рідний край», «Вкраїні милій»

Персоніфікація: «сонечко стає»

Метафора: «роботи час проганяє втому», «на рідний край впала чорна злива», «щебече юнь», «полетіло нас в молодій весні», «у тебе знов та ж доріжка в клас».

Порівняння: «Посивіла ти, як в тяжкий мороз непожата нива».

Риторичні оклики: «Вчителько моя, зоре світова, раднице моя на Вкраїні милій!».

Риторичне запитання: «Де тебе питать?», «Де тебе зустріти?».

Звертання: «Вчителько моя, зоре світова».

Повтори: «летять-летять», «дзвенить дзвінок».

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Де тебе …», «І …».

Повтори (епіфора): «… і в росі трава … і цвіте трава».

Повтори (рефрен): «Вчителько моя, зоре світова».

Інверсія: «На столі лежать зошитки малі», «І летять-летять в небі журавлі», «в постаті несхилій».

1. Прослухайте аудіозапис вірша "Вчителька"

2. Прослухайте аудіозапис пісні "Вчителька"

3. Опрацюйте в підручнику с. 281 - 285.

4. Пройдіть тестування: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=486730